top of page

Виліпи собі майбутнє: звичайний пластилін змінює мозок

Як Метод Дейвіса впливає на поведінку при СДУГ

Наш метод роботи з поведінкою унікальний тим, що він працює з коренем проблеми, а не з її зовнішніми проявами. На відміну від традиційних підходів, де для змін потрібна сила волі чи виснажлива самодисципліна, ми знаходимо ту саму "кнопку" у свідомості, натискання на яку робить зміни природними і легкими.


Ключова відмінність полягає в тому, що замість "боротьби" з поведінкою ми створюємо простір для її трансформації через творчий процес. 

Ліплячи форми, клієнти буквально "втілюють" свої думки та емоції, що сприяє глибшому усвідомленню механізмів власних дій.

Модель и слово из пластилина "Последствие"
Модель поняття "Наслідок"










Механізми оволодіння концепцією через творчий процес



Пластилін стає проміжною ланкою між абстрактним розумінням і фізичним втіленням змін.


Створення 3D-моделей допомагає візуалізувати причини поведінки та шляхи її корекції.


Процес ліплення активізує сенсорну пам’ять, що робить нові моделі поведінки органічними та стійкими.


Органічні зміни означають, що набутий досвід став частиною і причиною нової особистості.



 

Наукова основа методу Дейвіса.


Під час дослідження пам'яті вчені Каліфорнійського університету в Сан-Дієґо дійшли висновку, що коли людина не просто запам'ятовує інформацію, а матеріалізує її через творчий акт, наприклад ліплення, у мозку одночасно активуються сенсорні, моторні та когнітивні зони. 


Це створює нові нейронні зв'язки, які допомагають перевести знання з рівня розуміння на рівень реального досвіду. Наприклад, теоретичне розуміння балансу при їзді на велосипеді не замінює фізичного досвіду, і навичка їздити залишається автоматичною після достатнього тренування.




Проблема повторюваної негативної поведінки


Люди часто повторюють небажані дії, навіть коли докладають зусиль для змін. Така поведінка виникає через те, що фундаментальні принципи, як зміна, наслідок, час, послідовність і порядок, не засвоєні на рівні свідомості. 

Наприклад, хронічні спізнення чи забування важливих речей можуть бути пов'язані з недостатнім засвоєнням цих принципів.


Розгляньмо ситуацію, коли ви роками намагаєтесь виконувати домашні завдання вчасно. Ви ставите нагадування, батьки контролюють виконання завдань, ви даєте собі обіцянки, але все одно в неділю ввечері вам доводиться панічно намагатися зробити все на тиждень наперед.


Зізнайтесь, буває? Вітаю, ви - один з нас.  


 


Чому змінити поведінку складно?

Ви коли-небудь питали себе, чому так складно дотримуватись нових звичок? Справа не в тому, що нам бракує бажання. Проблема глибша.

Коли ми намагаємось змінитися, часто виникають дві головні перешкоди:


По-перше, нам бракує стійкості. Навіть якщо ми щиро хочемо змінитись, без глибокого розуміння процесу ми швидко здаємося і повертаємося до старих звичок.

Це як нове взуття — спочатку незручно, хочеться повернутись до звичного, притертого до твоїх звичок. 


По-друге, ми боремось із наслідками, а не з причинами. Ми зосереджуємося на тому, що не виконали завдання, але не розбираємось, чому так сталося. Це не лінь — це нерозуміння власних внутрішніх процесів.


Це схоже на спробу навчитися грати в комп'ютерну гру, просто дивлячись відео проходження. Ви можете знати всі прийоми і стратегії, але без реальної практики нічого не вийде. Так само і зі змінами в житті — потрібно практикуватись, а не лише знати теорію.


В нашому підході Провідник  допомагає студенту перетворити абстрактні ідеї (як-от "послідовність" чи "управління часом") на фізичний досвід. І ключовий інструмент тут — звичайний пластилін.





Трансформаційне навчання - що це таке? 

Замість того, щоб запам'ятовувати чужі сценарії чи моделі поведінки, ми з студентом логічно та послідовно розглядаємо власні відсутні концепції розвитку. Це заохочує нейро-когнітивні та поведінкові зміни відбуватися органічно. Навчання стає настільки невід'ємною частиною людини, що вона може використовувати вивчений матеріал на підсвідомому, автоматичному рівні. Це забезпечує міцний фундамент, на якому можна рости, і здатність впевнено адаптуватися до нових реальних ситуацій.

















Простими словами. Під час Програми студент оволодіває фундаментальними абстрактними поняттями себе, зміна, причина і наслідок, час, послідовність, порядок і безлад, втілюючи їх в реальних пластилінових моделях.


Абстрактні поняття стають видимими і відчутними, їх можна побачити і усвідомити. Оскільки це реальний досвід, а не просто розмови про щось незрозуміле, ці поняття легко вкорінюються в особистість студента.


Повертаючись до моделей під час дослідження власної поведінки, “білі плями” зникають і людина чітко бачить, що стало причиною такого результату, і що неможливо змінити реальність, яка вже сталася (намагаючить змінити наслідок), і необхідність недопущення якихось дій в майбутньому для досягнення бажаного результату.


Замінивши деякі частини моделі новими, студент створює модель нової поведінки.


Таким чином, ми змінюємо не поведінку як окрему характеристику, а змінюється сама особистість студента. 



Стаття "Чому пластилін?"


(* До слова, часом ми і не можемо управляти, ми можемо управляти тільки своєю поведінкою, щоб ефективно використовувати обмежені часові відрізки - прим. автора)


Коли ви ліпите зміст концепції руками, відбувається дивовижна річ — вона перестає бути просто абстрактним поняттям і стає частиною реальності і вашого реального досвіду.


Ваш мозок активує одночасно:

  • Сенсорні зони (дотик)

  • Моторні навички (рухи рук)

  • Когнітивне мислення (розуміння концепції)


Тобто ви набуваєте мультисенсорний досвід.


Це створює нові нейронні зв'язки, які закріплюють розуміння і знання не лише в голові, а й досвід у тілі.















Як це працює на практиці?

Крок 1: Деконструкція шаблону

Студенти аналізують проблемну ситуацію через пластилінове моделювання, виокремлюючи причинно-наслідкові ланцюги. Наприклад, створення сцени істерики з подальшим "переліпленням" її елементів.


На занятті по навчанню батьків взаємодіяти з своїми дітьми ми з мамою розглядали її реакцію на негативну поведінку сина. Назвемо її Марія. 

Марія часто зривається на крик, коли її 8-річний син не хоче робити домашнє завдання. На занятті вона ліпить з пластиліну цю ситуацію: фігурку себе з піднятими руками, наляканого сина за столом, розкидані зошити.


Розглядаючи свою композицію, Марія починає помічати важливі деталі:

  • її фігурка нависає над дитиною

  • син зіщулився і відвернувся

  • на столі безлад, що посилює стрес


Додавши інший шлях розвитку ситуації, Марія зліпила нову  ситуацію: зменшивши свою фігурку, присіла поруч із сином, додала в руки сину слайм, який його заспокоює. Така візуалізація допомогла Марії побачити, як її власна реакція впливає на ситуацію, і знайти більш конструктивні способи взаємодії з дитиною. 


Крок 2: Формування ідентичності

Коли ви ставите в композицію фігурку, яка представляє вас, ваш мозок починає активніше працювати над розумінням себе. Це відбувається тому, що вмикається особлива частина мозку, яка є частиною префронтальної кори. Ця частина мозку відповідає за осмислення власних думок та дій. 


Завдяки цьому новий досвід легше засвоюється і стає частиною вашої особистості. 


Ви краще розумієте себе і природно засвоюєте нові способи мислення.


Один підліток, працюючи над "причиною і наслідком", зліпив доміно, де перша кісточка (прокрастинація з домашкою) штовхає наступні (недосип, стрес, погані оцінки). Він був шокований, побачивши весь ланцюжок наслідків від одного маленького рішення.


Цей процес допомагає побачити, як дрібні дії (або їх відсутність) створюють великі наслідки. 


Наприклад, якщо ти пропускаєш "домашку", це не просто погана оцінка — це цілий ланцюжок подій, які впливають на твоє життя.


Крок 3: Перенесення у реальність

Симуляція бажаних сценаріїв у пластиліні створює "когнітивні риштування", зменшуючи когнітивне навантаження при реалізації змін.


Дівчина-підліток, яка працювала над "управлінням часом", створила пластиліновий годинник, де різні сектори відповідали різним справам. Коли вона спробувала "втиснути" 5 годин TikTok у свій день, їй довелося зменшити сектор "сон" — і вона наочно побачила, чому постійно почувається виснаженою!


Чому це працює краще за традиційні методи?


  • Більшість інформації (87%) ми сприймаємо очима і на дотик. Ліплення перетворює складні ідеї на зрозумілі образи, які мозок легше сприймає.

  • Емоційне закріплення: Створюючи модель, учень інвестує в неї час і креативність – це формує особистісний зв’язок із концепцією.

  • Фізичний досвід важливіший за теорію. Ми всі знаємо, що треба планувати час чи бути послідовними, але це знання не змінює поведінку. Коли ви ліпите модель, концепція стає відчутною і зрозумілою.

  • Безпечний експеримент. Помилки в пластиліні не мають реальних наслідків. Ви можете змінювати, додавати чи руйнувати моделі, поки не знайдете найкраще рішення. Не вийшло? Зліпи заново!

  • Персоналізація. Кожна модель унікальна. Вона відображає саме ваші зв’язки з концепцією, тому ви краще розумієте, як це працює у вашому житті.

  • Зміна — це результат, а не зусилля. Коли концепція по-справжньому засвоєна, зміна поведінки відбувається природно, як ріст м'язів після регулярних тренувань. 

  • Метод заснований на усвідомленні, а не копіюванні або повторенні. Спершу розуміння, потім — дія.





Comments


bottom of page