А тобі хотілося у першому класі заховатися від усіх у такій милій халабуді і почитати там книжку чи просто тихо посидіти, прислухаючись до самого себе? Школа, у якій немає довгих та лячних коридорів, де тебе можуть збити з ніг, і де двері класів виходять у такі просторі і затишні зали, розмежовані, як і класи за віком. А ще яскраві спортивні майданчики та гойдалки із безпечним гумовим покриттям, доріжки в парку, що завбачливо посипані опилками, щоб діти, падаючи, не збивали коліна, бездоганно чисті пісочниці із безліччю безпечних пластмасових іграшок на подвір‘і, і (о святотатство!) маленька пісочниця просто в класі... Це початкова швейцарська школа. І деякі діти плачуть не тоді, коли туди йдуть, а коли іх звідти забирають додому. А перше, що мають принести до школи батьки — це гумові чобітки та плащик від дощу, бо діти багато часу проводять на свіжому повітрі за будь-якої погоди, як правило у тінистих парках, які є на території кожної школи. Початок навчального року у Женеві я завжди визначаю по незвичним людям, волонтерам, які вранці стоять на основних пішохідних переходах і разом з поліцією допомагають дітям переходити дорогу, заодно навчаючи іх безпеки руху.
Головні приорітети швейцарської освіти — не так сама освіта, як соціалізація дитини, вміння адаптуватися у складному та мінливому світі. Ну, скажімо, в цій країні банків обов‘язковими є основи фінансових знань: дітям навіть видають справжні гроші на уроках і каталог супермаркету, де вони мають вибрати і замовити собі покупки, щоб потім разом зробити аналіз доцільності своіх витрат. Під час прийому до школи до дітей немає ніяких особливих вимог, як в украінських, де іх ледве не екзаменують, наче до вступу в університет. Тут, чотирічна дитина, а саме в цьому віці швейцарські діти йдуть до школи, має вміти одягатися-роздягатися, змивати після себе в туалеті та користуватися ножицями, бо в школі багато занять з ручної праці. Всьому іншому: читати, писати, рахувати навчать у школі. Серйозні екзамени чекають дитину аж у шістнадцятирічному віці, коли треба обирати між подальшим професійним навчанням чи ліцеєм або гімназією. Втім, це швидше екзамен для самої школи: чому і як навчила. До речі, професійна освіта — це не тільки отакі суперсучасні, просто якісь космічні будівлі, як на крайньому фото, а й оснащеність за останнім словом техніки і подальша можливість продовжити навчання в технічному вузі. Здоров’я нації теж закладається в школі. Тому крім суботи та неділі, вихідний — у середу. Канікули розбиті протягом року, щоб навчання гармонійно поєднувалося з відпочинком. Обов`язково — основи здорового способу життя та правильного харчування. Уроків додому, щоб мами з татами сушили голови над складними рівняннями, не задають. Домашні завдання, якщо і є, то вони практичні, наприклад, дізнатися щось цікаве про свою бабусю та написати їй листа, який сама школа разом з дитиною і відправить поштою. Слова «будь-ласка, дякую, вибачте» — найголовніші в спілкуванні. Із вчителем вітаються і прощаються за руку, і ніяких Марій Іванівних, просто Марі. І напитися води чи до туалету — не треба дозволу, просто встав і пішов. І ніякої форми, аби лиш було чистеньке. І ніякої біганини за підручниками та зошитами. Навіть яскраву гумку дадуть у школі... Можливо, тобі здається, що швейцарські діти розбалувані? І їхня система освіти не така досконала, як українська? Втім, я тобі пораджу: дивись не на дітей, а на дорослих...

Автор - Людмила Семенюк